Іванна Мошура: В кожній молодій людині є щось неповторно гарне

Недавно в Івано-Франківську презентувала свою поезію молода поетеса іванна Мошура із села Добротова на Надвірнянщині. Її твори дуже милозвучні, чимало з них покладено на музику, і їх добре знають поціновувачі української традиційної естради. Очевидно, крім природного обдарування, в цьому відбилося й те, що Іванна закінчила музичне училище ім. Дениса Січинського, й відтак дев’ять років працювала учителем гри на скрипці в Ланчинській музичній школі. Про те, як саме почала писати, що надихає її та спонукає до творчості, І. Мошура розповідає читачам «Галичини».

— Іванно, коли й чому ви почали писати вірші?
— У школі дуже любила українську мову та літературу. Моїми улюбленими учителями були Ганна Казюк та Марія Голіней. Саме вони прищепили мені любов до України, до творчості українських письменників.
Колись ми вдома святкували день народження моєї мами Галини. Воно припадає на празник Василія, та й батька звати Василем, тому це свято здавна є особливим для нашої родини. Мені дуже хотілося подарувати щось особливе для мами, тому я спробувала написати вірш, який так і назвала — «Подарунок мамі». Відтоді й пишу вірші, які вже не раз публікували, крім районної «Народної волі», такі періодичні видання, як «Шлях перемоги», «Українське слово», «Виноградна лоза»..
— А коли саме почали народжуватися й пісні?
— У нашій родині всі люблять співати. Моя сестра актриса обласного академічного муздрамтеатру ім. і. Франка Олеся Пасічняк грає на фортепіано, батько — на скрипці і на гітарі. Коли я показувала свої вірші знайомим композиторам, вони, читаючи їх, казали, що ці тексти відразу лягають на музику, що їх хочеться заспівати.
А перша пісня була присвячена першому коханню. Спочатку це був вірш, та коли писала, відчувала, ніби хтось згори «диктує» й мелодію. Спробувала її награти і раптом зрозуміла, що написала першу пісню. Потім її поклав на ноти композитор Володимир Домшинський.
— З ким іще з композиторів ви співпрацюєте і хто виконує пісні на ваші слова?
— З неймовірно талановитим В. Домшинським ми написали багато пісень. Співпрацюю і з композитором Денисом Білієнком з інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. За час навчання в цьому інституті я познайомилася також з різними композиторами-початківцями, разом з якими написала декілька творів.
Свого часу навчалась у директора інституту мистецтв Володимира Нестеренка по класу режисури — з його ініціативи написала гимн названого інституту. Співпрацювала і з композитором іриною Батюк. Спільно з нею написала пісню «Співай, Україно» для заслуженої артистки України Галини Баранкевич. А крім неї, пісні на мої слова виконують і народний артист України Богдан Сташків, актриса Олеся Пасічняк, лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів Василь Михайлович, Степан Білик, Ростислав Коваль, Вікторія Ватащук, Оксана Яворська, іванна Поляк, Назар Левінський, Марина Романюк, Олександра Білоус, вокальний ансамбль «Дівчата з Заходу», священик отець Вітольд Левицький.
— Що вам хочеться донести через свої твори до людей?
— Передусім прагну, щоби людина була власне людиною з великої літери. Це для мене дуже важливо. Хочу, аби наша Україна процвітала, була самостійною, щоб її ніколи в житті ніхто не гнобив, щоб наші люди жили вільно, могли співати й не покидали рідної землі в пошуках заробітку і кращої долі. Жадаю, щоб усі мої співвітчизники могли віддати свої таланти Україні. Ось про це й мої вірші: про красу рідної землі та природи, про чесність, про мудре виховання молодого покоління, адже в кожній молодій людині є щось неповторне, гарне й особливе.
— Кого з класиків полюбляєте читати? Або ж хто є вашим духовним учителем?
— Моїми духовними вчителями, безперечно, є Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. А ще обожнюю творчість Ліни Костенко і вважаю її своїм наставником. Колись у дитинстві, коли мені читали з різних книжок вірші, то найбільше подобалася саме її поезія, вона мені дуже близька по духу. Мої найсвітліші спогади про дитинство — це рідна домівка, батьки і вірші Ліни Костенко.
— Іванно, чого хочете досягти в житті?
— Якщо говорити про творчість, то хочеться, звісно, заявити про себе. Мрію, аби частинка моєї душі, вкладеної в поезію, могла змінити світ на краще. У момент, коли людина зневірена чи стривожена, поезія може підтримати, допомогти. Хочеться вірити, що люди, розчаровані чимось у житті, зможуть знайти тепло в моїй поезії. і мрію нарешті видати власну збірку віршів, або диск із піснями. Та насамперед мрію, аби був мир на землі, щоб припинилася війна в Україні, щоб наступні покоління жили вільно і всі гордилися тим, що вони — українці.
Любов ЗАГОРОВСЬКА газета "Галичина"